Деякі називають цей час розвиненим соціалізмом, деякі - застоєм.
Правляча геронтократія із тупою завзятістю займалася реанімацією комуністичної ідеї. Але практично ніхто в неї вже не вірив. І якщо старше покоління за звичкою демонструвало ідейну вірність, то молодь все сміливіше й нахабніше творила нове життя.
Згодом усі партійні й комсомольські активісти плавно перекочували в бариг або, як вони стали себе називати, бізнесменів, банкірів, депутатів.
А нормальні хлопці з робітничих околиць, не встигнувши подорослішати, групувалися в територіальні бригади й вчилися спільно виживати і розрулювати життєві проблеми. У них своя правда, своя боротьба за справедливість. Ще не було комп'ютерів, суха наука і політвитримане мистецтво, відірвані від життя, не захоплювали. Університетами ставали лекції вулиць, колоквіуми ринків.
Автор, до мозку кісток киянин, відкриває нам невідомі сторінки недавньої історії рідного міста. Мова фактів, жорстка правда, яка доходила до брутальної грубості, заворожує.
Видатний англійський письменник Сомерсет Моем писав: «З двох письменників, грубого і манірного, я оберу грубого, бо життя грубе».
Мало хто толком знає про той Київ. Того Києва більше немає.
Колишні активісти, що завжди тримають ніс за вітром і вміють перевзуватися на ходу, завжди відповідають актуальним брендам, будь то комунізм, капіталізм чи націоналізм.
А хлопця від в'язниці може врятувати тільки добровільне відбуття до армії. Але й там не мед, ще менше законності, ще далі від справедливості. Якщо щось і може допомогти вижити, то це дружба, звичка думати та спортивний гарт.
Не часто зустрічаються такі цікаві книги з таким обсягом фактажу та правди.
10 листопада в Музеї історії Києва відбудеться презентація книги Сергія Страхова "Киев не пропадет. Хроника киевских будней". Початок о 18:00.
Не пропустіть!