Злочинний порятунок

Злочинний порятунок

В оповіданнях Ігоря Стамбола мені найбільше сподобалося його почуття гумору і несподівані влучні спостереження. Зокрема запам'яталося, що він знає багато про нас, жінок. Певні зауваги про долю вчительки з оповідання "Індивідуальне заняття" вразили знанням буденної праці і життєвих обставин. "Одна біда: зарплати, з усього дамського туалету, вистачало хіба на помаду" або сумочка у нашої вчительки – кольору гнилої вишні... Це ж трендовий колір! Не кожен письменник це знає... Я й сама таку маю.
Фах історика і знання автором історичних деталей відкрили переді мною важкі картини: злочини будьонівців проти дітей, воєнні злочини своїх же солдат проти жіноцтва, участь чорносвиточників, що своїми тілами загатили Дніпро, але знати потрібно все.
У деяких творах є містичний елемент, що додає тексту інтриги і дозволяє автору показати нам більше, ніж можна побачити неозброєним оком. Автор не просто розповідає нам цікаві правдиві історії, він почасти заглядає у паралельний світ, з перспективи якого дійсні історичні факти набувають метафізичного змісту.
Запам'яталося оповідання "Злочинний подарунок", бо голод в Україні – це той злочин більшовиків, котрий пече повсякчас. Багато дотепів і містики в оповіданні "Сивий Великдень", де долі героїв й події так переплелися, що годі й прослідкувати де дійсна реальність, а де фантомні болі і спогади. Автор свідомо грається з нами і подеколи мішає сон з реальністю, й альтернативну історію з тим, що ми бачимо за вікном. В оповіданні про голод автор показує нам, що не завжди ми знаємо, які обставини нас врятують, а які зашкодять. У житті не все передбачиш і герой не знав, що накликає на себе біду, завдяки ж автору ми побачимо, що не завжди варто сумувати за втраченим.
А як Вам такі влучні описи як то вітер, що завиває як "голодна мантра зграї вовків" або ж маленький хлопчик, а з ним і вся наша Україна, яку намагалися "розчавити червоним чоботом як гусінь, що не встигла перетворитися на метелика". Читала і думала, саме так і було, а як написала, то мушу додати – так воно є й дотепер... ми ж всі бачимо, що діється в країні.
А ось автор знайшов таке порівняння – його герой "надибав на правильний акорд" у нервових струнах співбесідника, секунди стали "довгими і густими, як кисіль", чайки "журливі посланці" водойм і дим, що коле горло "сотнями їжаків" – мені до смаку такі описи.
І правильним стамболівським акордом до моєї читацької душі виявилося наддотепне останнє оповідання! У збірці є і рефлексія, й інтрига, й несподівані повороти подій, а на сам кінець – сюрреалістичний гумор чистої води!

«Злочинний порятунок» Ігоря Стамбола

Збірка складається з шести оповідань, кожне з яких має своє «обличчя»: різні теми, події, герої, навіть час. Читається легко, бо сюжети цікаві, часом навіть анекдотичні, завершуються непередбачувано. Проте ця легкість досить оманлива. Насправді все в творах продумано до дрібниць, деталі виписані й відповідають історичній дійсності, характери яскраві, не карикатурні. І робота над словом теж помітна: мова оповідань образна, яскрава, часом метафорична, автор вживає епітети, перифрази, багато порівнянь.
Мене здивувало, що автор, який виріс на півдні країни, та ще й досить молодий за віком, обізнаний з подробицями побуту селян Західної України, володіє регіональними лексичними особливостями, звертає увагу на психологічне підґрунтя вчинків. А рідну Одещину описує так, ніби прожив кілька життів. Наприклад, цікава деталь з оповідання «Злочинний порятунок»: «Іван Стеф’янюк ледве зводив кінці з кінцями: рибалив, косив очерет, працював наймитом. Як він не старався, але свитку все одно доводилося носити навиворіт шість днів на тиждень, і лише в неділю до церкви перевертав «на лице».
Не буду переповідати, хоч і дуже хочеться: краще самі прочитайте (книжку можна придбати в Інтернеті або взяти в бібліотеці). Багатьом вона буде до смаку, адже кожний знайде для себе щось цікаве: історичні події, кохання, пригоди, містика, детектив, гумор, патріотизм, фольклор і навіть утопія – справжній мікс вірувань, вражень і прагнень, яким і є наше життя. А найголовніше, як на мене: автор завжди дає герою шанс, добро перемагає зло – як і має бути в дійсності. А нам так бракує життєствердної, позитивної національної літератури!
З огляду на це, не дивно, що письменник став одним із переможців конкурсу імені Леся Мартовича, отримавши диплом в номінації «Проза (Книги)». Лише одного побажаю Ігорю Стамболу: більше писати й тішити читачів новими книгами!

• 1 з 1 вважають цей відгук корисним.